Українофіл Черномирдін

Стільки разів не справджувалися журналістські статті про звільнення Віктора Черномирдіна, що здавалося – він залишатиметься на посаді посла Росії в Україні завжди. Тому спершу навіть і не вірилось, коли Віктор Степанович заявив: усе, час від’їжджати. Вісім років тому Черномирдіна зустрічали в Києві доволі неоднозначно. На його адресу лунало чимало докірливих заяв. Одна з газет тоді написала, що Віктор Черномирдін прилетів до Києва, як генерал-губернатор імперської Росії ХІХ століття. Українська влада була серйозно ослаблена касетним скандалом. Тому західні експерти в один голос заявляли: Росія зараз скористається міжнародною ізоляцією України й посилить на неї свій вплив.

Тягар підозр певною мірою міг тиснути на Віктора Степановича, хоча його дружні стосунки із Президентом Леонідом Кучмою мали б полегшити посольську місію. Черномирдін із перших днів намагався стати для всіх своїм, старався дати зрозуміти, що він прибув до України як друг. Із приводу мовного питання Віктор Степанович доволі влучно зазначив в одній зі своїх перших заяв, зроблених у Києві: "Кажуть, чому в Україні російською мовою не займаються? А чому вони повинні займатися російською? Вони мають займатися своєю українською. А ми що робимо? А ми – Росія – книжки навіть не даємо, підручники перестали надсилати, книжки в українські бібліотеки. І не треба на когось кивати, на себе треба дивитися".

Багато хто про його перші заяви, можливо, вже й забув, але бажання Віктора Степановича "втесатися" в українські реалії було настільки сильним, що часом він здавався більшим українцем, аніж чимало самих українців. Черномирдіну було доволі легко завойовувати довіру – допомагали йому в цьому простакуватий стиль у спілкуванні, серйозний досвід. Напевно, невипадково за ним закріпилося звання важковаговика російської політики – в Україні він став важковаговиком дипломатичного корпусу.

Українська бізнес-еліта до Черномирдіна ставилася по-особливому. Пригадується його перша поїздка в українські регіони – це була Запорізька область. Авторові цієї статті тоді довелося бути свідком зустрічей Віктора Степановича з керівниками місцевих підприємств. Під час нічного застілля в одному з бердянських санаторіїв підприємці вирішили зробити послу сюрприз – консервовані "Бички в томаті". Їх нібито полюбляв Віктор Степанович у студентські роки. Подарунок справді розчулив російського екс-прем’єра. Якби він ще довідався, яких зусиль це коштувало місцевим чиновникам, які серед ночі намагалися віднайти прості консервовані бички (при цьому столи гнулися від дорогої осетрини).

Під час таких застіль і відбувалося знайомство з українськими бізнесменами. Очевидно, так народжувалися майбутні контракти між українськими й російськими підприємствами. Методи роботи Віктора Степановича виявилися доволі ефективними. Особливо якщо згадати, що приїхав Черномирдін до Києва, коли товарообіг між Україною та Росією становив лише $8 млрд, а вже торік – понад $40 млрд. Прогрес серйозний.

Черномирдіну, звісно, є чим дорікнути. Можливо, зокрема й тим, що він був надміру відвертим і зовсім недипломатичним як для дипломата. Якось він обізвав заступника міністра закордонних справ України "дрімучою людиною" – лише тому, що той виступив проти втягування країни до Єдиного економічного простору (разом із Росією, Білоруссю та Казахстаном). Коли згодом цей дипломат зустрівся з Віктором Черномирдіним на одній із конференцій, то навіть повітря в залі здавалося вибухонебезпечним. Проте жарт за жартом, слово за словом – і конфлікту наче й не було. Набагато складнішою виявилася ситуація на початку цього року, коли Віктор Степанович дозволив собі сказати зайвого про Президента України. Загроза бути оголошеним персоною нон-грата виявилася як ніколи реальною. Однак Черномирдін і в цій ситуації не втрачав почуття гумору: "Налякали бабу туфлями з високим каблуком".

Російський політикум відомий багатьма постатями, які не виявляють особливої любові до України. Навіть Владімір Путін на зустрічі із західними президентами торік заявив, що такої держави не існує, оскільки їй дісталися всі землі від сусідів. Черномирдін щонайменше так ніколи не думав. "Ви навіть не знаєте, яких зараз дипломатів почали відправляти на роботу в російське посольство в Києві. Ви ще жалкуватимете за Черномирдіним як за найбільшим українофілом".

Майже одразу після появи інформації про закінчення Віктором Степановичем своєї діпмісії в Україні в Києві почали активно обговорюватись кандидатури на його місце. Ось деякі з них:

Григорій КАРАСІН заступник міністра закордонних справ Росії

За освітою – орієнталіст-історик. Кар’єрний дипломат. Працював у центральному апараті МЗС, а також у закордонних представництвах СРСР та Росії. У 2000–2005 роках – посол РФ у Великобританії. Вважають, що в нього найбільші шанси зайняти місце посла Росії в Україні.

Михайло ЗУРАБОВ радник президента Росії

На початку своєї кар’єри працював на факультеті економічної кібернетики Московського інституту управління. З 1990 року – директор державного банку "Конверсбанк". У 1998–1999 роках працював радником президента Бориса Єльцина, у 2004–2007 – був міністром охорони здоров’я та соціального розвитку.

Валентина МАТВІЄНКО губернатор Санкт-Петербурга

Народилась у Шепетівці Хмельницької області. Здобула медичну та дипломатичну освіту. Із 1972 року – на комсомольській та партійній роботі, в 1990-х роках працювала на дипломатичній службі. У 1999–2000 роках була віце-прем’єром в урядах Сергія Стєпашина, Владіміра Путіна та Михайла Касьянова.

Олександр ЛЕБЄДЄВ підприємець

За освітою – економіст, кандидат економічних наук. У 1982–1992 роках працював у зовнішній розвідці СРСР. Власник фінансово-промислової групи Національна резервна корпорація. У 2003 році безуспішно балотувався у мери Москви, а цього року – у мери Сочі. Лебєдєв є одним із небагатьох російських бізнесменів, які підтримували Помаранчеву революцію.