Дитбудинок на Луганщині вимер від голоду

Цей випадок - один із тисяч, що мали місце на Україні в 1932-1933 роках. Нещодавно матеріали цієї справи після 75-річної засекреченості були передані органами РАЦСу м. Старобільськ на збереження до Державного архіву Луганської області. Докладніше про це - директор ДАЛО М.М. Старовойтов.

За останні роки оприлюднено чимало важливих архівних документів, постанов Політбюро ЦК КП(б)У про заходи з підсилення хлібозаготівлі у 1932-1933 роках, про затвердження кінцевого строку вивозу хліба з глибинних пунктів України, про заходи з ліквідації саботажу хлібозаготівель, про недопустимість витрачання хліба на громадське харчування в їдальнях колгоспів та багато інших, у яких доказовість джерел про зумисне організований владою Голодомор 1932-1933 років в Україні, більш ніж очевидна.

Але документи також підтверджують, що найбільше постраждали від Голодомору діти. По-перше, від недоїдання вони виснажувалися першими і помирали в сім’ях першими також вони. На сьогодні існує багато свідчень очевидців про те, як селяни вели своїх дітей до великих міст та залізничних станцій і там залишали в надії, що діти якось виживуть. Це було пов’язано з тим, що на великих залізничних станціях голодних дітей періодично збирали і віддавали у дитячі будинки, де могло бути хоч якесь харчування.

Задля справедливості зазначимо, що традиційне українське суспільство не знало системи таких дитячих закладів, бо відмовитися від дитини було неприпустимо. Нормою було по 3-5 дітей у сім’ї, а коли ж вони з якихось причин залишалися сиротами, то їх у свої сім’ї брали родичі чи бездітні сторонні люди. А дитячі садки та дитбудинки - це був новотвір радянської доби. Ще в 1930 році ХІ з’їзд КП(б)У в резолюції зазначив, що потрібно розгорнути в колгоспах мережу побутових закладів, зокрема ясел, дитячих майданчиків, громадських їдалень. Це все робилося з метою повністю затягнути жінку у виробниче життя колгоспу. Поява ж дитячих будинків була зумовлена наявністю великої кількості дітей-сиріт, чиї батьки були оголошені "ворогами народу" і в результаті розстріляні чи відправлені на заслання. У дитбудинках мала бути витворена цілком нова людина - без минулого, з однаковим фанатично-комуністичним майбутнім.

Дослідники стверджують, що проблеми з продовольчим постачанням у дитячих закладах розпочалися ще весною 1931 року. Саме тоді НАРКОМОС УСРР дізнався про те, що у 180 районах, які не виконали так званого хлібозаготівельного плану, дитячі установи було знято з центрального продовольчого постачання. Дитячі інтернати фактично залишилися без харчування.

Після 75 років давності нещодавно були передані архіви ЗАГС м. Старобільськ на збереження до Державного архіву Луганської області. Лише дані по Старобільському дитячому будинку показують жахливу картину, яка є прямим юридичним доказом про злоумисний злочин влади щодо дітей, який стався в квітні 1933 року в дитячому будинку м. Старобільська Луганської області. Документи книги № 158 реєстрації актів про смерть Старобільського ЗАГСу свідчать, що з 24 по 27 квітня у 1933-му, тобто протягом трьох днів, з позначкою "невідомий за національністю", помер у лікарні від причини "голодная болезнь" Криштопа Павло віком 24 років. Того ж дня з тієї ж причини померли: Бур’ян Іван у віці 16 років, на другий день Плахотін Микола у віці 36 років, а далі Василенко Варвара - 7 років, Зінченко Григорій - 28 років, Григоренко Василь - 2 роки, Шепетько Яго рій -19 років, Крутько Панас - 27 років. 30 квітня померли Дубова Настя у віці 3 роки та Галич Устина у віці 17 років.

Далі 27 квітня 1933 року було складено запис померлих дітей-утриманців дитячого будинку м. Старобільська. Цей список складається з 38 позицій. Що найбільше жахає, так це те, що вік дітей у ньому коливається від 2 тижнів до 12 років. Значна частина дітей без прізвищ, тобто підкинуті до дитбудинку батьками у безвиході. Як причина смерті кожної дитини вказано - "Голодная болезнь". Заради історичної справедливості ми наводимо нижче прізвища невинно загиблих, адже можливо це проллє світло на сторінки історії і родоводу не однієї української родини: Сердешний Олександр, Сердешний Володимир, Сердешний Віктор, Авдюн Іван, Циганюк Митро, Замот Наталка, Губенко Володимир, Глушнів Тимко, Дубовий Василь, Холодняк Марія, Бень Микола, Бур’ян Василь, Григоренко Федор, Журба Палажка, Бесєда Митро, Шейко Володимир, Василенко Іван, Козаренко Олександра, Ярченко Митро, Васюник Марія, Миколаєвська Марія, Бур’ян Володимир, Дубова Настя, Чернуха Марія, Безфамільна Докія, Нещерет Федір, Семенісіна Параска, Драгузя Альона, Вербицький Микола (ДАЛО. - Ф.Р - 3778. - Оп.33. - Спр.186. - Арк.1-82).

Всі записи підписані завідуючою ЗАГСом за прізвищем Михайловська. Очевидно, що така людина, яка сміливо на кожному записі вказала причину смерті "голодная болезнь" або "голодная смерть", має бути занесена до Книги праведників.