Скринька Пандори для "Болєка"

Оприлюднені документи про співпрацю екс-президента Польщі Лєха Валенси зі Службою безпеки ПНР стали медійною подією місяця.

Суспільство розділилося на дві частини - тих, хто вірить у викриття, організоване фахівцями з Інституту національної пам’яті (Instytut Pamieci Narodowej, IPN), і тих, хто й надалі вважатиме першого президента некомуністичної Польщі bohaterem narodowym, тобто національним героєм.

Перший, чотиритисячний, наклад книги "СБ і Лєх Валенса. Додаток до біографії", упорядкованої істориками Славоміром Ценцкєвічем і Пйотром Ґонтарчиком, розійшовся за лічені хвилини. Це очевидно - і прихильники колишнього легендарного чільника "Солідарності", і його численні вороги, передусім із середовища братів Качиньських, хотіли на власні очі пересвідчитись - чи Валенса і є багаторічним агентом "СБ" на псевдо "Болєк"?..

Книга складається з низки розділів і 86 документів, які висвітлюють усі аспекти, пов’язані з діяльністю "Болєка", - від підписки про співпрацю в кінці 1970 року до зникнення частини документів у 1992-му, коли Валенса був президентом Польської республіки.

Автори свідомі того, що посягнули на святе. Постать Валенси - це один із наріжних каменів сучасної польської держави. Гданські події грудня 1970-го, незалежне профоб’єднання "Солідарность", куди увійшли понад 9 млн поляків, страйковий рух, керівником якого був електрик верфі ім. Леніна Лєх Валенса, - це, без перебільшення, найвизначніші моменти новітньої історії держави. Ценцкєвіч і Ґонтарчик без іронії називають його "історичною постаттю" та "іконою", визнають, що після Папи Римського Івана Павла ІІ герой книжки є найбільш відомим поляком у світі. Це, як підкреслюється, не біографія Валенси, але спроба витлумачити наявність неофіційних контактів зі Службою безпеки, що в нинішній Польщі не толерується. Варто зазначити лише те, що 15 років тому екс-президент уже пройшов люстраційне чистилище і спеціальний суд не знайшов якихось плям на мундирі політика.

І тим не менше, книга вийшла. Бо Річ Посполита чи не найпослідовніше в Східній Європі намагається розлучитися з комунізмом і совєтизмом. Люстрація, що хвилями котиться країною, регулярні антикомуністичні кампанії в медіа, відверта русофобія і антисемітизм "правиці" - поруч із шляхетною європейськістю, свободою преси і атлантизмом - реалії Польщі.

Понад 600-сторінковий том ще не встиг потрапити до книгарень і стати бестселером, коли польська преса - найвпливовіші Gazeta Wyborcza, Dziennik, Rzeczpospolita, Newsweek Polska та інші розпочали полеміку на сторінках і між собою щодо самої суті звинувачень, висунутих співробітниками IPN Ценцкєвічем і Ґонтарчиком. Автори є вченими, а не політиками. Установа, де вони працюють, має репутацію "скриньки Пандори". Інститут, якому передано архіви держбезпеки, - не банальне сховище, де ревно охороняють таємниці минулого, це один із інструментів для розправи з комуністичним минулим. І, як показує досвід останніх десятиліть, доволі ефективний. Теки з документами не встигають припасти пилюкою, їх активно використовують - від джерельної бази для документальних і художніх фільмів про недавню історію до проведення слідчих дій щодо осіб, запідозрених у співпраці з комуністичною "безпекою".

Коли ж майбутній Нобелівський лауреат поставив підпис під зобов’язанням співпрацювати з "СБ"? Судячи з матеріалів книги, це сталося 29 грудня 1970 року, коли електромонтер Валенса був заарештований на чотири дні після активної участі у страйку на верфі ім. Леніна. Тоді ж у Гданську було зареєстровано таємного співробітника на псевдо "Болєк", про що в реєстраційному журналі місцевого відділу "безпеки" зроблений запис за №12535. Наступного дня в іншому журналі і під іншим номером було зроблено позначку, що "Болєк" і є електриком Лєхом Валенсою. Схилив його до співпраці "на добровільних засадах" капітан Едвард Ґрачик. Про масштаби інфільтрації говорить той факт, що лише під час тих подій і тільки на одній Stoczni Gdanskiej im. Lenina (гданській судноверфі) було завербовано майже 140 осіб, зокрема 14 членів страйкових комітетів.

В особистій анкеті агента, яка зберігається в IPN, зазначається, що під час грудневих подій він був одним із чолових людей тих протестів і саме тоді почав співпрацю з партійними комітетами і держбезпекою, "щоб демонстрація мала спокійний характер, не провокувала владу на застосування сили, не допустити ексцесів".

Треба сказати, що контакти Валенси з "СБ" не є взагалі-то секретом. Адже в автобіографічній книзі "Дорога надії" сам Валенса визнав, що на початку 1970-х справді мав короткотривалі стосунки з місцевими "чекістами" і навіть підписав "три або чотири документи". Він заперечує, що писав доноси, спересердя сказав, що історики "пишуть "бздури" і за гроші". З його слів виходить, що мав з "охранкою" лише політичні розмови. Зустрічі ці спорадично тривали аж по 1976 рік, коли Валенса, за його словами, переконався, що комунізм не піддається реформуванню.

Найгірше для Валенси та його "партії" те, що IPN володіє документами, де агент "Болєк" доносить на осіб, які незабаром були репресовані. Ми з вами не настільки добре знаємо історію Польщі 1970-х, щоб оцінити вірогідність цього, але якщо прозвучить голос тих, хто опинився за ґратами "завдяки" донощику, карта суспільних настроїв може лягти інакше. Бо наразі лінія оборони полягає в тому, що це неможливе, бо неможливе в принципі. Три роки тому під час теледебатів з комуністичним лідером ПНР генералом Войцехом Ярузельським екс-лідер "Солідарності" витягнув з того визнання: "пан Валенса не міг працювати на "нас", бо насправді він проти "нас" запекло боровся". Валенса був щасливий.

Також легенда спротиву висуває аргумент, що в ті роки в одному тільки Гданську було 56 сексотів "СБ" на прізвисько "Болєк". Тож робиться припущення, що йдеться про якогось іншого "сексота".

Документів збереглося дуже мало. За твердженням авторів, це пов’язано з тим, що їх "приватизували" в 1989-1990 роках, "коли загибалася Народна Польща", і в 1992-1995 роках. І тим не менше, збереглося близько 80 сторінок особистих донесень "Болєка". Ці повідомлення використовувались у двох оперативних справах "Осень 70", що тривала в 1971-1978 роках, і "Арка" (1971-1990).

Першим із зафіксованих донесень "Болєка" є "стук" на одного з лідерів робітничого руху на верфі Йожефа Шилера, який, єдиний з лідерів страйкому, домагався відзначення пам’яті жертв подій грудня 1970-го, коли загинуло 45 і було поранено понад 1000 осіб, 3000 протестувальників були заарештовані. Шилер запропонував "Болєку"-Валенсі створити групу осіб, які б домагалися виконання вимог, висунутих до адміністрації та уряду. На пропозицію "безпеки" Валенса відмовився входити в таку групу через нібито велику завантаженість іншими громадськими справами та "неприємностями" (йдеться про чотириденний арешт, під час якого, очевидно, і виник "Болєк") і повідомив про факт розмови свого куратора капітана Ґрачика. Донощик навіть рекомендував затримати на три дні активістів протестів, щоб зірвати велику першотравневу маніфестацію. З документів випливає, що ініціативний агент отримував за цю та подібні "поради" матеріальну компенсацію - 500 злотих.

…19 червня 1976 р. в журналі "СБ" зроблено інший запис - чорним по білому - "небажання співпрацювати". Що трапилося? Чому? Відповіді на це поки що немає.

Те, що зробив скромний електрик у кінці 1970-х - на початку 1980-х, описано в сотнях книжок, десятках кінофільмів (згадаймо хоча б "Людину із заліза" Анджея Вайди). Люди із "Солідарності" змогли розхитати один із фрагментів бетонного муру, яким комуністична Москва намагалася вберегти народи СРСР і східних європейців від "тлетворного влияния Запада".

І тут виникає питання - чому польські комуністи не викинули цей компромат на Валенсу ще тоді, коли він знищував їхню державу або під час оксамитової революції 1989 року?.. Я не вірю в мораль чекістів всіх національностей. Отже, залишається актуальним ще одне популярне в Польщі припущення - в ті роки Служба безпеки ПНР заклала в архіви якісно виготовлені фальшивки, які змішали з реальними документами. І тепер ті "міни" починають вибухати.

Щирий католик, батько восьмох дітей, Нобелівський лауреат миру, перший президент вільної Польщі Лєх Валенса, звісно, - національний герой. Але доведено: рукописи доповідних і машинописи цілком таємних документів не горять. Важко сказати, чим закінчиться ця історія. Ясно одне, беззаперечні історичні заслуги не надають довічного "історичного імунітету".