Велика провокація

Могутньо та гучно розпіарений проект "Великі українці", що минулої п’ятниці старував на "Інтері", за задумом його ідейних натхненників і безпосередніх творців, найшвидше мав стати черговим тріумфом пані Безлюдної та кмітливого Савіка Шустера. Але сталося те, що сталося - спроба проштовхнути велетенського розхитаного українського воза, на якому сидять лебідь, рак, щука та інші несумісні істоти, крізь кришталеві ворота британського формату закінчилася частковим провалом! Чому частковим - а тому що проект, попри всю його безглуздість і несвоєчасність, "Інтер" змушений буде завершити типовим бездуховно бронзовим монументом батькові Тарасу, котрого, замість уважно прочитати, ще раз назвуть великим. Із різноманітних інформаційних джерел, що супроводжували цю найбільшу з прем’єр вітчизняного телебачення, я зрозумів: вигадане на туманному Альбіоні шоу максимально адаптували "під нас", себто врахували всі тонкощі та грубощі молодої української демократії, а також невмирущого совкового менталітету в образі Петра Симоненка, що відверто знущався з усіх невеликих живих українців, пропонуючи до "великих" зарахувати свого улюбленого ідола - Володимира Леніна.

Загалом у мене, якщо чесно, не виникло жодного бажання - що, до речі, трапляється досить нечасто - серйозно і поетапно дослідити цю претензію "Інтера" на щось визначне та особливе, бо насправді це була та ж сама "Свобода" із тими ж самими "зміями" різних видів, кинутих спритним Шустером в одну прозору склянку для досягнення найвищої мети - влаштувати ШОУ!

Слід визнати: шоу вдалося, бо вже сам вибір "гарантів-експертів" добряче потішив, а поява у новій іпостасі криворізького пупсика Володимира Зеленського, якого "Інтер" оком не моргнувши закинув у вир незнайомих і незрозумілих для нього пристрастей, спантеличила: це вже було не смішно, а боляче - і більш за все, мабуть, самому Зеленському.

У "Великих українцях" було стільки великих "проколів", що в їх переліку можна потонути, тож назву лише кілька, бо вони у нас вічні - це мова та кров, а також загадкове "народне голосування", яким, щоправда, за бажання можна і знехтувати, на чому і наголосив великий диригент майбутніх великих українців. Досягти в Україні консенсусу на "мові та крові" - нереально, зрештою ставити так питання неетично і негуманно, бо мова є одним із визначальних чинників, а кров - ні.

Бруно Шульц - великий поляк, бо писав польською мовою, хоча і був євреєм. Наші експерти теж із цього приводу сперечалися, і могли б іще довше, адже треба було робити шоу - і його робили, приплели навіть Мілу Йовович, якій, мабуть, страшно ікнулося того вечора. Словом, враження гнітюче, бо після перегляду такого проекту хочеться заволати: "А чи є вона взагалі, та Україна, в котрій той, хто мислить себе українцем, почувається певно та гордо?!"

На початку цих сумбурних думок я назвав проект несвоєчасним і безглуздим і від цих слів не відмовляюся, хоча розумію, що подібна шокова терапія нації необхідна - але робити її повинні авторитетніші та обізнаніші з нашими хронічними хворобами знахарі.

P.S. Шанс стати великим українцем, за логікою авторів проекту, є в кожного, адже запитання для народу вже придумане: "Вы хотите остаться без Савика Шустера?" І добрі українці заволають: "Нет! Мы хотим с Шустером!".