Феномен Володимира Литвина

Журналістське середовище останні дні дивилося не стільки на результати виборів, скільки на намагання СПУ подолати 3% бар'єр. Коли рейтинг команди Олександра Мороза став падати донизу, в тисячах офісів пролунало захоплене: "Yes!", і творці українського інформаційного середовища відчули, що працювали недарма. Але від уваги журналістів випав той факт, що вакуум, який залишився після колишнього улюбленця преси, а тепер об'єкта її нападок, зайняла людина, яка має прямий стосунок до побудови адміністрації президента Леоніда Кучми. Це свідчить про те, що українські ЗМІ зовсім не далекоглядні, бо, створивши умови для інформаційної атаки на Олександра Мороза, запеклого ворога Леоніда Кучми, вони допомогли зайняти його місце одному із головних друзів екс-президента, людині, яку інформаційно ті ж самі ЗМІ пов'язували зі справою Георгія Гонгадзе. Автор не хоче тестувати міф про Гонгадзе на об'єктивність, просто хоче показати, що нині журналістська спільнота пішла проти цього міфу. Якщо пригадати, то справу Георгія Гонгадзе виніс на розсуд журналістів саме Олександр Мороз. Тепер ЗМІ відплатили йому за це. Але мова сьогодні про те, яку саме соціальну-політичну хвилю використав Володимир Литвин і чого від того можна чекати. А для цього наш аналіз буде спрямований на проблему третьої сили в Україні.

Жага третьої сили

Україну весь час ставлять перед досить жорстким вибором - або-або. Або в Європу, або до Росії. Або українська мова, або російська. Або комунізм, або капіталізм. Або незалежність, або рабство. В таких дилемах, які українцю підсовують політики, є частка лукавства. Адже людина зі здоровим глуздом ніколи не вибере рабство, російську мову як єдину в Україні або побудову розвинутого соціалізму в окремо взятій Україні. Тобто, якщо уважно придивитися до запитань, які політики задають громадянам, то легко зрозуміти, що вибору там нема.

От візьмімо досить розповсюджену спекуляцію про європейську інтеграцію. Велика частина політиків подають це таким чином, що Україна має негайно прийняти якісь рішення (наприклад, вступити до НАТО), або (наголосимо: "або") Європа кудись втече, і Україна залишиться без Європи.

Ну, по-перше, Європа не людина, а досить велика частина світу і втекти нікуди не може. Ця частина світу була тут поруч і тисячу років тому, і дві тисячі. По-друге, якщо Європа хоче мати під боком державу на кшталт Радянського Союзу, то прапор у руки, а вітер у спину. Це до того, що в інтеграції має бути зацікавлена не тільки Україна, а й сама Європа. По-третє, українці не азіати. Це християнська культура, яка протягом століть брала участь у творенні історії Європи. Якщо пригадувати комуністичне минуле, то, даруйте, комунізм винайшли у Німеччині, а Карл Маркс не був ані росіянином, ані українцем.

Тобто відколотися від процесів у Європі Україна не зможе, навіть якщо дуже захоче. Інша річ, яку роль вона гратиме в отих самих процесах. А це вже залежить від розвитку самої України, від її економіки, освіти, культури. А головне - це залежить від стандартів життя, не тільки матеріальних, а й від моральних. Щось небагато на цьому фронті досягнень. Дуже небагато.

Все це сказано для того, аби читач зрозумів, що в суспільстві існує потреба відійти від чорно-білого розуміння політичних векторів країни. Соціологія дуже чітко показує, що прихильників націоналізму або націонал-демократії в Україні небагато. З кожним роком стає менше прихильників комунізму. Країна потребує менш радикальних, більш конструктивних ідей, лідерів і партій. Але на шляху до цього існує багато труднощів.

Президентській пупсик

Коли автор уперше побачив Володимира Литвина, то подумав, що таким і має бути гарний хлопчик (в сільськогосподарському варіанті). Широко розплющені очі, які вимагали співчуття, біла та пухнаста шевелюра, маленькі ручки і ніжки, що робило його схожим скоріш на хлопчика, ніж на чоловіка, та повна відсутність бюрократичного черевця, яким українські бюрократи зазвичай пробивають собі дорогу. Все це складало вельми позитивне враження.

Серед таких "вовків", як Віктор Медведчук, Олександр Волков, Володимир Горбулін та Дмитро Табачник, пан Литвин мав вигляд пухнастої вівці. В команді колишнього президента він виконував ту саму роль, що Ірина Герщенко виконувала для Віктора Ющенка. Але навіть нинішньому президентові не спадало на думку робити з такої людини провідного керівника держави або політичного лідера національного масштабу.

Цікаво, але сам Володимир Литвин зробив кар'єру не завдяки ідеям, боротьбі за демократичне відродження або служінню на благо вітчизні десь у регіонах. Суть його стратегії викладено в одному з телевізійний роликів під час кампанії - 2006. Там один із героїв сказав: "А я б з ним випив!". Саме коло владного столу і формувався Володимир Литвин. Саме цей стіл і вигодував його до рівня політичного лідера.

Це не метафора. Допуск до їжі з сильними мира сього досі є могутнім кар'єрним ресурсом в Україні. Це патріархальне явище йде з глибин історії, ще коли шефа називали столоначальником. Завдяки приходу великої кількості селян в установи радянської влади це явище почало цвісти пишним цвітом. Як відомо, Йосиф Сталін домігся активної підтримки Володимира Леніна ще й через уміння вести столи комуністичної еліти. Можна додати, що за столом самого вождя усіх народів було чимало лизоблюдів.

Але як людина, котра мала стосунок до Леоніла Кучми і його столів, потрапила в очікування третьої сили, адже хоча в 2002 році з таким результатом політична сила до Верховної Ради і не попала б, у 2007-му команда Володимира Литвина святкує заслужену перемогу.

Тяжкі пологи української демократії

На початку незалежності бійка у парламенті між націоналістами і комуністами повинна була утворити іншу силу. І такі сили почали утворюватися. Справа формувалася команда Євгена Марчука, зліва Олександр Мороз створював СПУ. Третій силі потрібно лише було об'єднатися і створити нову якість української політики.

Всі пам'ятають історію з Канівською четвіркою, де важливим фігурантом був Олександр Мороз. Саме він заявив, що не визнає Євгена Марчука за лідера і продовжив перегони самостійно. Після того, як пан Марчук пішов до Леоніда Кучми, ЗМІ остаточно стали на бік лідера СПУ. Тоді казали, буцімто генерал Марчук занадто натиснув на "бідненького" Олександра Мороза і намагався захопити владу. Зробімо паузу і наголосимо на слові "бідненького" - воно нам ще знадобиться.

У 2002 році в надрах Адміністрації Президента з'явився проект третьої сили, який був на той час перспективним і більш-менш подобався виборцям - СДПУ(О). З надр опозиції до нього ідеологічно прилягав СПУ, який значно успішніше почав спілкуватися з Соцінтерном. Віктор Медведчук і Олександр Мороз почали переговори щодо політичної реформи. Маючи на той час потужні партії, вони сподівалися, що швидко захоплять українську політику, якщо система виборів буде пропорційною. Об'єднання знову не відбулося, проте підкилимове об'єднання спостерігалося - політичну реформу запустили.

У 2004 році нарешті СПУ об'єдналася з помаранчевими. Це й вирішило долю країни на той час. Але панові Морозу сподобалося об'єднуватися, і у 2006 році він об'єднався з Партією регіонів та комуністами.

Володимир Литвин на той час безуспішно стукав у двері Верховної Ради, але ніхто не відчинив. Проте ставлення до Олександра Мороза було вже іншим. Він вже не був третьою силою, а скоріш чемпіоном з політичних об'єднань із владними структурами. Таким чином, місце третьої сили залишилося вільним.

У пориві об'єднань, закулісних переговорів і СПУ, і СДПУ(О), і Партія регіонів забували власне про політику, про ідеологію так, що в 2007 році ідеологічних партій майже не залишилося. Залишилися клуби любителів Віктора Януковича, Юлії Тимошенко, Віктора Ющенка, Юрія Луценка тощо. В таку компанію любителів - політиків (не плутати з любителями політики!) органійно вписувався клуб любителів Володимира Литвина з гаслом "Країні потрібен Литвин!". Можна подумати, що пан Литвин був тоді в іміграції за межами країни! Тобто недолуге політичне життя народило недолугу третю силу.

І замість "бідненького", якого всі кривдять, сільського хлопця Олександра Мороза Україна одержала "бідненького", скривдженого всіма, сільського хлопця Володимира Литвина. Так, пан Мороз покараний за "беспорядочные политические связи" і викинутий з української політики, але Україна змінила шило на мило. І це шило починає активно крутитися.

Джерело