Можна вважати, мені пощастило: я встиг відвести душу і недавно згадав таки поіменно деяких наших можновладців, які вже забезпечили собі за кошти, вправно поцуплені з державного бюджету, власний європейський вибір не лише традиційним елітним відпочинком у Куршавелі чи на Багамах, а й шикарними віллами у престижних районах Відня.
Моя цікавість спиралася на закони України №2763 "Про доступ до публічної інформації" та №7321 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів (стосовно забезпечення доступу до публічної інформації" , які гарантували мені доступ до будь-якої інформації з обмеженим доступом, якщо переважає суспільний інтерес. Окрім секретної та конфіденційної. Одначе майновий стан чиновника як публічної особи під такі обмеження нібито й не потрапляв, тим більше, що Віктор Янукович оголосив війну з корупцією.
Ах, яка тоді ейфорія здійнялася в журналістських головах! Здавалося, ось він, жаданий прорив до європейських стандартів і реальне підтвердження наміру влади рухатися семимильними кроками до затвердження у державі демократичних засад і верховенства права! Адже сам Президент у своєму зверненні до українців з нагоди Міжнародного дня прав людини ще у грудні 2010 року визнав: "Базові принципи, проголошені Загальною декларацією прав людини, досить часто є не нормою для виконання, а лише гаслом. Тому влада має діяти відкрито і прозоро, поважати громадян і підтримувати громадські ініціативи".
А під час свого візиту до США у вересні 2011 року глава держави, відповідаючи на запитання журналістів щодо ініціативи "Партнерство "Відкритий уряд", похвалився, що влада стає прозорою і йому це подобається. І принагідно пригадав реформаторський закон, який і забезпечив оту прозорість.
Словом, сподівань на відкритість влади було тоді вдосталь, тому не сприймалися скептичні зауваження члена фракції комуністів Валерія Бевза, який головною проблемою доступу до публічної інформації назвав перебування українського чиновника над мораллю та законом. І застеріг: "Не так багато часу мине, і вноситимуться відповідні зміни до закону, аби підвищити оту планку доступу".
Як у воду дивився. Щоправда, "публічний" закон залишився у попередній редакції. Принаймні, поки що. Але наразі це вже суто технічне питання, оскільки знову відзначився новим рішенням, оприлюдненим 24 січня 2012 року, надзвичайно авторитетний останнім часом Конституційний Суд. Текст цього унікального у правовому відношенні документа, зокрема, забороняє "встромляти журналістського носа" у приватне та сімейне життя особи без її згоди. Тож якби зараз ота моя віднині неприпустима з точки зору цієї заборони цікавість набула форми статті про віденські вілли з конкретними прізвищами її власників, або ж, не дай, Боже, певний маєток поблизу Київського водосховища, - у найліпшому випадку я після судового розгляду моєї незаконної діяльності відбувся би чималеньким штрафом. Хоча з "виховною метою" для інших носіїв надмірної цікавості могли би й до буцегарні запроторити. Зараз це взагалі не проблема, бо законослухняні судді без жодних зволікань відреагують на позови осіб, ображених втручанням у їх приватне та сімейне життя.
Відчуваю, не погодиться зі мною мій колега журналіст, і за сумісництвом керівник Головного управління забезпечення доступу до публічної інформації Адміністрації Президента Денис Іванеско, бо вже встиг дати свій офіційний і цілком схвальний коментар до згаданого рішення КС. Мовляв, Закон "Про доступ до публічної інформації" має на увазі інформацію, створену чиновниками за державні кошти під час своєї роботи. А рішення КСУ стосується іншої сфери - приватного життя. Тому воно жодним чином не звужує змісту норм Закону України "Про доступ до публічної інформації" щодо визначення конфіденційної інформації, а лише уточнює його. Громадяни, виявляється, залишають за собою право користуватися як пасивним доступом, так і активним: знайомитися з рішенням влади на сайтах чи отримувати її за запитами. Отже, нема чого хвилюватися ні журналістам, ні правозахисникам, бо з 1 січня діє ініційований Віктором Януковичем Закон "Про засади запобігання і протидії корупції в Україні", який вимагає від держслужбовців щорічно подавати декларацію про майно, доходи, витрати і зобов"язання фінансового характеру за минулий рік, а від високопосадовців - ще й оприлюднювати ці декларації. Тобто, запевняє чиновник, обсяг інформації про те, як живуть люди, яких держава найняла на роботу, не зменшиться, а зросте.
Дозволю собі засумніватись у щирості пана Іванеска. У якій оприлюдненій декларації можна знайти відомості про походження фінансових джерел, за якими придбані "Порш Кайени", "Мерседеси", віденські маєтки, збудовані палаци у Конча-Заспі, Пущі-Водиці чи епохальна будівля поблизу Київського водосховища? Може, пан Іванеско порадить звернутися до власників персонально за дозволом на отримання цієї конфіденційної інформації? І дасть гарантію, що вони її нададуть?
Навряд чи. За посадовим обов’язком у нього інше завдання. Яке? Додумайте самі.
Тож віднині про чиновників, як і про покійників, - або добре, або ніяк.
Можливо, і суддям КС буде цікаво дізнатися про рішення, ухвалене днями Європейським судом з прав людини: "Засоби масової інформації можуть розповідати про відомих людей без їх дозволу, якщо мета публікації - інформування громадян, а не розвага". Деталі - в мережі, яка єдина залишилася вільною від зазіхань на свою інформаційну свободу.
Чи надовго?
